Нас дуже сильно обстрілювали. Ми з самого початку дуже нервували, готували підвал, щоб ховатися. Моїй мамі 70 років. Десь у квітні ми виїхали, а пізніше, через пів місяця, розбило повністю будинок.

Наймали машину легкову і виїжджали. Хапали все найголовніше, речі першої необхідності: документи, гроші і деяку одежу. Спочатку виїхали під Запоріжжя в село до подруги. Вона знайшла квартиру - ми виїхали туди, а потім шукали квартиру, аби переїхати в Запоріжжя.

В Оріхові розбивається все повністю, міста практично немає вже. Там все остаточно добивають і добивають.

В Запоріжжі наймаємо квартиру, оплачуємо. Дуже великі труднощі. Телефонуємо в Оріхів - кажуть, що їм гуманітарку потрошку підвозять. Газу немає, дуже часто пропадає світло.

Роботи у мене немає. Чекаємо, коли війна закінчиться. Хочемо, щоб якнайшвидше це було. Вертатися просто немає куди. І як далі жити - хто його знає… Мрію повернутися швидше додому, відбудувати все, знайти якийсь прихисток, а не вештатися по квартирах.