Двадцять четвертого лютого я з чоловіком була вдома. Ми залишились без грошей, бо банкомати вже не працювали. Ми жили у підвалі. Води і світла не було. Воду возили на тачках, були великі черги. Раз на місяць нам давали консерви та хліб. До доньок я не могла додзвонитись - вони живуть в росії, туди поїхали ще до війни.

Ночами ми не спали взагалі. Обстріли були постійно. Я дуже боялась, щоб ракета не влучила у квартиру, бо пожежу не загасили б. 

Після деокупації місто повернулось до життя. Але я почала дуже хворіти, через панічні атаки не можу спати без світла.