Я живу в селі Василівка Миколаївської області. Мені 56 років. Моя родина виїхала і поки не приїхала. Поки сам. Ми дев’ять місяців були в окупації. 

24 лютого я прокинувся і сказали, що війна почалася. В шоці, звісно, був. Через наше село пролітали ракети. Увімкнули новини і все побачили по телевізору.

Не було де щось купити, не було світла й води. От такі у нас труднощі були. Шокувало, що хати в селі порозбивали.

Страшно дуже було, коли бомбили. Мого друга розірвало під час обстрілу: він не встиг сховатися в підвал. Біля нього впала міна з міномету, і його розірвало на куски. 

Рідні, слава Богу, виїхали. Я залишився сам. Але на мене психологічно все це повпливало. 

Бувало, що орки давали коридор, і нам завозили хліб роздавали, потім один раз наші передали допомогу. А потім - все, орки не пускали. І неможливо було ні виїхати, ні заїхати.

На мою думку, все затягнеться надовго. Ми тут пів року жили спокійно, а на Великдень пішли в церкву - і вони нас, гади, обстріляли. Всі тікали, діти загинули.

Мені головне - щоб мир був і родина повернулася.