Війна мене застала в Нікопольському районі. Почались обстріли, мені стало дуже страшно. Я багато плакала, не розуміла, що мені робити. Не було продуктів та ліків, бо в село нічого не завозили. Та і пенсії не вистачає ні на що. 

Мій син зараз на війні. Я дуже за нього хвилююсь. Найбільше мене шокує, що через нас літають ракети та шахеди. Вночі лягати спати дуже страшно. 

Життя стало тяжким, але я нікуди не виїжджаю. Не можу залишити рідний будинок. Мої онуки залишаються зі мною. В їхньому будинку вилетіли вікна. Дуже хочу, щоб діти жили в мирі. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться.