Залозна Дар'я, 10 клас, КЗ "Харківський ліцей №100 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Карпінська Галина Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Уже майже тисяча днів війни… Тисяча днів з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України. Тисяча днів запеклої боротьби за волю українського народу. Усі ми перенесли багато болю, який будемо тримати в  собі до кінця життя. У кожного він свій, але деякі душевні рани в багатьох однакові: утрата близьких або повна зневіра в майбутньому.

Колись наші бабусі та прабабусі розповідали нам про Першу або Другу світову війну, і ніхто не міг подумати, що ми також будемо тими самими дідусями та бабусями, які розповідатимуть колись своїм дітям та онукам про цю жахливу війну, яку нам довелося пережити в дитинстві та підлітковому віці.

Шкода, що вона випала і на нашу долю. До 24 лютого 2022 року ще в школі ми обговорювали на перерві: "Ніякої війни не буде, ми ж живемо в 21 столітті, що за маячня?!"

Але той жахливий день змінив геть усе в нашому житті: коло друзів, місце навчання, домівку.  Ця люта стихія зробила іншими нас самих. Сумно усвідомлювати, що війна вже стала частиною нашого життя. Я вже не можу уявити світ без неї. Як воно, прокидатися не від  вибухів і тривог, збиратися та йти до школи, де зустрінешся з друзями та однокласниками. Тільки не приходять зараз сюди діти. Моя школа у важкі часи - центр підтримки: видає гуманітарну допомогу, харчує людей, плете сітки…

Ой... як же я хочу знов у ті мирні часи… Але минулого не повернеш. У нас інша реальність.

Тривоги кожну годину в моєму рідному Харкові. Недослухані уроки. Нерозказані вірші. Частина нашого життя залишиться в бомбосховищах. Назавжди...На узбіччях доріг, які закладено мінами. Саме так виходила моя однокласниця з окупації з Куп'янська, де була пів року без нормальної їжі, світла, зв'язку з рідними. З молитвою, щоб наступний крок не став останнім...

Кожного дня моє рідне місто та країну руйнують. У чому мета цієї кривавої війни? У чому? Чому хтось думає, що він може забирати людські життя та щасливе майбутнє? Невже ми на це заслуговуємо?

Я не хочу читати новини та дізнаватися, скільки людей сьогодні загинуло, скільки будівель зруйновано та скільки мирних мешканців знов залишилось без домівок. Страждання, смерть, руїна… Я хочу жити у мирній країні, де не буде війни, де все буде добре, де є світле майбутнє. А коли є загроза існуванню кожен день - це моторошно. Жах охоплює, що колись ти можеш не прокинутись, і життя враз обірветься. Страшно, що в одну мить можеш втратити близьких.

Я не хочу втрачати рідних! Я не хочу втрачати себе…