«Цінне наше життя. Нічого більше. Ні квартира, ні майно»

Коли Донецький аеропорт обстріляли вперше, здається, в перших числах червня, ми тоді виїхали. Чули бахкання. Подружці зателефонувала, вона живе біля Путилівського, у неї сусід загинув там якраз, в аеропорту. А я одна, дитина в мене одна, і повторити долю сусіда дуже не хотілося.

Зібралися і просто виїхали, бо цінне наше життя. Нічого немає цінного більше. Не цінна ні квартира, ні майно, нічого. Цінне життя. Тобто вивозила себе, дитину, тому що є я, і є дитина, більше нікого. Зібралися і виїхали.

Двокімнатну квартиру я в Донецьку залишила, друзів залишила, багато чого. У мене там був ремонт, великогабаритна квартира в новобудові з ремонтом, меблями, з усім.

У Артемівськ приїхала, тут у мене рідні, близькі: мама, тато і брат. Є кому мене підтримати у важкій ситуації, не залишилася б одна. Був куплений цей будинок без ремонту. Заселилися, опалення зробили. Ванну ставили біля грубки спочатку. Зараз трішки побут налагоджується. І вода вже є.

Я живу з городу й отримую допомогу гуманітарну. Це продукти, крупи, каші. З пенсії дитини я сплачую комунальні.

Ось ми й живемо тільки на пенсію.

Як в соцзабезі мені сказала одна, не для камери: «Навіщо ви купували цей будинок? У вас би виплат було більше». Я кажу: «Поверніть все [що було] до війни. Я не прийду у ваш соцзабез. Я не прийду до вас ні за адресною, ні за субсидією».

Син захворів, два роки і вісім місяців йому було. На грип захворів дуже, і грип дав ускладнення – бронхіт і однобічне запалення легень. Нейрохірурги мені потім сказали, що пухлина мозку була вроджена, і вона почала прогресувати після грипу. Ми оперували, після операції 19 діб реанімації та інвалідність.

Він розуміє все, розумово повністю нормальний. Єдине – фізичні проблеми, він і говорить погано, і рухається погано. Він почав потроху вимовляти слова, намагатися. Ми в реабілітаційний центр їздили до війни. Потрібна операція на тазостегновому суглобі, йому потрібно ставити пластину.

Тому що треба робити МРТ, уже два роки минуло, ми контролюємо пухлину. Я його люблю. Я йому кажу, що Бог його любить, що він буде ходити. Я вірю, що він буде ходити.