До війни ми жили у Херсоні разом з дружиною і матір'ю. Коли почалася війна, довелося звідти виїхати. 

Зранку 24 лютого ми почули вибухи з Чорнобаївки по аеродрому. Почали дивитися телевізор, дізналися, що пішов наступ на Україну, розпочалася війна. Тим не менше, ми поїхали на роботу. Було нерозуміння, що робити, як будуть далі розвиватися події. 

Найважчою була окупація. Зачинилися крамниці, не було доставки продуктів харчування. Продавали залишки, доводилося брати те, що було. Чим далі, тим ставало гірше і гірше: почали вимикати зв'язок, інтернет.  Ми розуміли, що буде біда і фінансово буде важко: при непрацюючому інтернеті неможливо отримати нічого на карту. А якщо і можливо, то як ці гроші зняти? На все місто працювало два-три банкомати. Там були кілометрові черги, люди ночували біля них, щоб зняти хоч якусь суму. Саме тоді ми і вирішили виїжджати. 

Було зрозуміло, що залишатися у Херсоні - не варіант. Рашисти почали скрізь ставити блокпости. Навіть щоб з'їздити на базар скупитися - був цілий квест. Іноді потрібно було кілька годин стояти в черзі, поки орки перевіряли документи. 

Ми розуміли, що якщо рано чи пізно наші військові почнуть контрнаступ, то знову будуть обстріли, вогонь. Не хотілося б там перебувати у цей час. 

Боялись, що зникне світло і газ. Без світла немає води. Носити воду відрами з Дніпра - не варіант.

Я дізнався від знайомого, що є шлях евакуації, де пропускають. Ним ми і виїхали.

Хорошого у війні нічого немає. Я втратив роботу, не знаю, чи залишилось цілим наше житло. Невідомо, як далі буде і чим це все закінчиться. 

Я думаю, що війна завершиться звільненням українських територій. Іншого не може бути варіанту, тому що нас підтримує весь цивілізований світ. Ті, хто розв'язали цю війну, отримають по заслугах.