Мені 33 роки, мешкав в місті Вугледар. Зараз у нас там все розбили, і ми переїхали в місто Лебедин.

У мене інвалідність другої групи. Я в квартирі на четвертому поверсі жив. Спочатку світла не було, потім почали стріляти по домам, і ми пів року сиділи в підвалі. З березня сиділи без світла, води, газу. Потім нам перестали привозити гуманітарку, прийшлося виїхати. Був приліт в квартиру, дім горів. Розбили повністю все - дім непригодний для життя. Ми з матір’ю виїхали. 

Шокує, що стріляють куди попало, навіть туди, де немає військових. Стріляють по всім домам, квартирам.

Ми знайшли перевізника і виїхали прямо від підвалу, де були. Він нас довіз в місто Суми. Тоді ще по дорозі не дуже стріляли. Дороги були відкриті, можна було виїхати, а зараз вже не випускають нікого. Коли стріляють, то починаю згадувати все, і починаються нерви.

Я думаю, війна закінчиться не скоро, бо це багатьом вигідно. Важко жити в чужій квартирі: речей немає, платити за житло нічим. Ми ж виїхали без нічого, немає ні тарілок, вилок, нічого немає - то яке може бути у нас майбутнє?