Я зі Слов’янська Донецької області. Працювала на хлібозаводі. Коли війна почалася, донька з онукою виїхали. Потім повернулися. Роботи немає. Синочок у нас хворий, йому вісім років. Раніше лікували його, а зараз все зачинене - не знаємо, що робити. 

Чоловік і зять служили - їх визвали зранку, тому ми вже знали, що війна. Потім на Краматорськ був приліт, а у нас на балконі двері вилетіли. Донька і онучка виїжджали зі Слов’янська, а я залишалась.

У нас всі магазини були зачинені. Світла і газу не було, ми готували на цеглинах.

Впоратися з психологічними проблемами допомагають діти. Прокидаюсь, бачу дитину - і хочеться жити.

Хочу, щоб майбутнє було мирним, без війни.