Ми з сім’єю живемо в селі Новокам'янка Бериславського району. Не виїжджали, всю окупацію були на місці, в своїй хаті.

Заходило до нас дуже багато техніки з 12 березня. Ми налічили десь півтори сотні техніки і з півтори тисячі солдат. Окупували нас повністю, місцевих людей до центру села не пускали. Ходили по хатах, документи перевіряли, щось шукали. 

Ми сім місяців були окуповані. Ліків не було, води також, бо у нас насос згорів. Пізніше кацапи нам воду возили в бочці. Світло також відключали. Рашисти обстріляли сусіднє село, де ми підкріплені до світла, а потім, як вони ввійшли, то все підірвали, і ми ще чотири місяці сиділи без світла. Газу також не було, доїдали все, що було, в погребі. Ну, вижили.

Шокували обстріли. Росіяни касетні снаряди кидали по всіх вулицях. Був приліт із танка у наш в двір - погоріли всі сараї і сінник. 

У нас велика пасіка, на триста бджолиних сімей. І в пасіку попало. Чотири корови було - одну ранило, а то всіх побили, ми вивозили. Ще і не було чим вивезти, воно і воняло.

Шок ще не пройшов. В мене ще мати, 74 роки, була хвора. Ми до неї бігали під обстрілами, а 5 грудня вона померла. Не пережила це все - і до неї був приліт прямо в хату. Хати немає взагалі.

Звісно, морально дуже важко, але все йде, все плине. Чекаємо на перемогу.

Дасть Бог - виженуть їх. Майбутнє має бути. У нас діти є, онуки – хочеться, щоб у них все було добре. Щоб вигнали кацапів з нашої землі.