Ми жили в Київському районі Донецька, у приватному секторі. Був обстріл – пошкодили дах. Треба було ремонтувати будинок. Коштів не було, а взимку там холодно. Тому ми приїхали сюди, у Святогірськ.
Були зливи, сніг, це все по стінах текло, заливало. Якщо б ще трохи – і будинок розвалився б, напевно. Приїжджаємо. Будинок не можна залишати без нагляду. Часто їздимо, бо в нас там тварини, шкода теж.
У Святогірськ я і до війни приїжджала. Знала ці місця та дружила з місцевою мешканкою. Ось ми і приїхали до неї. Потім познайомилися із сусідкою, Катериною Павлівною, і стали жити разом. Утрьох ми тут, у будинку, живемо: я з чоловіком і Катерина Павлівна. Разом ведемо господарство. Я допомагаю. Вона – жінка у віці. До крамниці ходжу, прибираю на городі. Усе разом робимо.
У чоловіка травма в шахті була. Як всі чоловіки, до лікарні він не хоче ходити. Інсульт недавно переніс, ледве-ледве ходить. Треба йому оформляти групу, але він не хоче йти до лікарні, важко йому.
Перш за все бажаємо один одному миру, щоб швидше все це закінчилося. І ми б вільно могли їздити в гості, як це раніше було.
.png "«Приїхала з двома сумочками до Білозерського»")
.png "«Світло у нас пропадало, бо бомблять»")
