Бирзул Оксана Василівна, вчителька історії Златопільського ліцею м. Новомиргорода Новомиргородської міської ради Кіровоградської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Широковідома тема для учнівських творів-роздумів про щастя — «У людини два крила — родина й Батьківщина».

Що робило мене щасливою? Запах матіоли літнім вечором, сім’я за обіднім столом, задушевні розмови у дні, коли збиралися родиною, цікаві дискусії на уроці, нечасті, але омріяні поїздки до європейських міст, курс до союзу з якими проголошувала Україна.

Я жила тим, нормальним життям, як і мільйони українців, і не задумувалася про важливість миру. І раптом — широкомасштабне вторгнення, війна в Україні!

Точніше, не те щоб зовсім вже так і несподівано, якщо пригадати інформацію, яка линула з ефіру, рясніла в Інтернеті. Проте душа не хотіла вірити в раціональні докази мозку, у найгірший і неможливий сценарій. І раптом — все наяву.

Українські хлопці й дівчата — справжні патріоти — захищають нас від ворога.

Сотні гинуть на полі бою. Виростають по всій Україні кладовища — і в містах, і в селах, а багато залишаються зниклими безвісти.

Війна зруйнувала той звичний світ, який і був моїм щастям. Усвідомлюю, що поруч руйнувалися світи багатьох знайомих мені людей. Найбільше, що мені хочеться, — це врятувати звичну «нормальність» мирного життя.

Спочатку в душі поселився страх. Що з нами буде? З родиною? З Україною?

Він змушував людей гуртуватися й разом щось робити. Найперше взялися плести маскувальні сітки. Так, вони були потрібні військовим для маскування. Але ще більше потрібні були нам, оскільки свідчили, що нас багато, і ми робимо спільно потрібну справу.

Наша ГО «Волонтери Новомиргородщини» займається пошиттям рюкзаків, баулів, плитоносок, розгрузок, медичних підсумків, бахіл, виготовленням сухих борщів, збором посилок на передову.

Чому так багато моїх земляків виконують цю роботу не покладаючи рук? Спадає на думку певна аналогія між війною, яку ми ведемо, і персько-грецькими війнами.

До Фермопільської битви не існувало такої назви, як греки (елліни). Людей називали згідно з назвами держав-полісів: еллідці, спартанці, афіняни, еретрейці, беотійці, мікенці. І лише після перемоги над персами, усвідомивши себе єдиним цілим, народ став називатися еллінами.

Вільний народ, який жив у демократії, переміг військо Ксеркса, що складалося з підкорених народів, і яке до бою доводилося спонукати нагайками. Так і українці, об’єднавшись проти сильного ворога, захищаючи Батьківщину, плавляться в націю.

Перше, що було втрачено, — це звичний ритм життя.

Лягали спати в утепленій білизні, в коридорі стояли тривожні рюкзаки, сигнал повітряної тривоги змушував ховатися до холодного погребу.

У мене в душі наростала злість — через рашистів у рідній хаті, на своїй землі, я не маю спокою.

Постійні відключення, відсутність тепла, зв'язку, інтернету, незаряджені телефони, темрява.

Врізався в пам’ять епізод: 8 година ранку, початок уроку в Златопільському ліцеї, у класі напівтемрява, яка не дозволяє прочитати текст підручника чи написане на дошці.

Дівчинка Катя вмикає налобний ліхтар, інші діти також дістають з портфелів свої прилади для підсвічування. Моя душа болить. Так відбувається урок історії.

Згодом такі ситуації повторюються регулярно. Мордор постійно здійснює масовані удари по енергетичній інфраструктурі України, щоб спровокувати кризу, особливо взимку.

Наші енергетики працюють під обстрілами і повертають світло мільйонам людей. Ми всі безмежно вдячні цим людям — справжнім професіоналам, вони повертають нас до «нормальності» звичного життя, в якій ми почувалися щасливими.

Моє світобачення змінилося того страшного дня, коли дізналася, що на фронті загинув мій улюблений учень Полонець Іван.

Цей хлопчина був дуже кмітливий, наполегливий, багато читав, у нас були спільні погляди на дражливі питання української історії.

У мене й досі перед очима той страшний похорон, ті крики й сльози. Не можу повірити, що Іванка немає живого…

Вкотре слухаю пісню В. Білоножка молодшого «Я ненавиджу війну». Найбільше вражають слова:
«Хто поверне посмішку ясну
Мамі тій, що сина її вбили?»

Аналізую власне нове розуміння справжніх цінностей у житті: знайти своє учительське місце в наближенні перемоги під нашим прапором.

Людина народжується, щоб жити, творити, допомагати, дарувати радість іншим. Тепер я дивлюся ще байдужіше на всі ті матеріальні речі, що оточують нас.

У цей складний час деякі школярі стали пригніченими.

У когось загинув брат, воює батько… Дітям це тяжко прийняти. З’явилося нове розуміння власної професії — не тільки сформувати компетентності, виховати патріотів, а й допомогти дітям пережити складний момент, навчити долати труднощі.

Я застосовую СЕЕН — програму соціально-емоційного та етичного навчання, яку розробили фахівці Університету Еморі (США) під керівництвом Деніела Гоулмена.

Завдяки їй здобувачі освіти глибше усвідомлюють свій емоційний стан, за допомогою певних вправ можуть відновити рівновагу в тілі й розумі.

Є події, що викидають людину із зони стійкості. Вони відбуваються занадто динамічно або є страшними, як-от війна, і приводять до того, що людина потрапляє в зону пригніченості, відчуває втому й не проявляє активності.

Маю на меті допомогти учням відшукати особистісний ресурс, який поверне стійкість.

Таким ресурсом виступає спогад, людина, спорт, гра, місце, думка, тварина. Найчастіше використовую вправи «Заземлення», «Дерево сили», «Миттєва допомога».

Такі техніки дають можливість виховати покоління діяльних людей, які зможуть подбати про себе, про родину і про Україну.

Вправи діють як щеплення, яке забезпечує саморегуляцію та емпатію.

Якщо завдяки моїм зусиллям зміниться хоча б одна дитина, яка навчиться регулювати власну поведінку, то впродовж життя вона буде особливим чином впливати на десятки інших людей.

Її оточення або навчиться від неї діяти в такий же спосіб, або пожне бажані плоди ненасильницького спілкування.

Глобально багатократне повторення таких ланок спілкування приведе до зростання толерантності та демократії, збільшить неприйняття насильства у суспільстві, в цілому підвищить активність у ствердженні такої цінності, як мир.

Отже, емоційний інтелект, сформований в учнів завдяки СЕЕН, дає розуміння того, що люди, речі й події поєднані складною мережею причинно-наслідкових зв’язків.

Відповідно, навички самоорганізації та співпраці сприятимуть розвитку громадянського суспільства, яке буде обороняти і зміцнювати мир, оскільки він є цінністю для більшості громадян як найважливіша умова для щасливого життя.

Моя допомога в освоєнні СЕЕН дітьми та батьками має і зворотний вплив на саму мене — навчає розв’язувати конфлікти, розуміти потреби інших, спонукає до діяльності задля Перемоги.

Хочу закінчити власними римованими рядками:

Я вірю, що закінчиться війна,
Ми відбудуємо зруйноване, зітліле.
Заради миру і «нормального» життя
Зуміємо зробити все до діла.
Трудяги ми, душею не пропащі,
В своїй країні заживем ще краще!