Савицька Олена, вчитель Комунальний заклад професійної освіти "Нововолинський центр професійної освіти" Волинської обласної ради

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У кожного в житті є свій особливий момент, який змінює життя.

Дехто виграє лотерею чи отримує спадок, інші випадково опиняються там, де треба, хтось знаходить свою любов, інші створюють родину. Це моменти, що дарують нові шанси, що змінюють життя на краще.

Звісно, є інші події, які приносять не радість і позитивні зміни, а розруху, біду, сльози, жертви і руйнацію. Для нас, українців, – це війна, яка повністю перевернула все на своєму шляху.

Війна настала раптово, немов гроза на ясному небі, і кожен з нас опинився в її вирі.

Ніхто й не уявляв, що це може статися, адже ми живемо в XXI столітті — епосі цивілізації, де всі питання мали б вирішуватися мирно, через діалог і розуміння.

Росія на нас напала. Як? Справді війна? Жахливі новини не поміщалися в голові.

У кожного ранок повинен був початися по-іншому — хтось мав іти на навчання, хтось на роботу, інші повинні були займатися побутовими справами.

Але жахлива звістка змусила забути про це все і змінити плани. Цей пронизливий, жахливий, незвичний звук сирени проникав до глибини душі, викликаючи страх, який неможливо було заглушити.

На руках у мене новонароджене немовля, якому на той момент було 12 днів.

Я не знала, куди йти з дитиною: чи спускатися в підвал, де було сиро і мокро, чи залишатися у квартирі й просто надіятись на краще. Люди масово покидали свої домівки.

На вулиці було нестерпно холодно, лютував мороз. На кордоні виросли нескінченні черги, і кожна хвилина чекання тільки поглиблювала паніку серед людей, збільшуючи страх і безвихідь.

Їхати чи не їхати? Думка змінювалась щохвилини.

Зрештою, я не наважилася виїхати, розуміючи, що в чужій країні, аби вижити, потрібно працювати, а з грудною дитиною на руках це здавалося неможливим.

У сина почався нежить. Після тяжких пологів я не могла безболісно сидіти і ходити.

Я не сподівалась, що іноземці настільки глибоко переймуться нашою бідою. Від рідних і знайомих я чула, як за кордоном про них турбувалися, забезпечуючи всім необхідним.

Велика дяка і шана цим людям за їх безмежну доброту та щире серце.

Люди в Україні теж активізувалися, почали допомагати один одному, розуміючи, що найцінніше на даний момент — життя.

Все матеріальне зовсім неважливе, тим більше не вмістиш все нажите в одну валізу. Дуже приємно, що люди допомагали постраждалим від війни всім, чим могли.

На той момент мені теж дуже хотілося бути корисною, але фізично і матеріально я нічого не могла зробити.

Дитина цілодобово була зі мною. Звісно, це мене дуже бентежило. Війна, горе, розруха, жертви і безвихідь від того, що я нічого не можу зробити.

Кожного дня ми всі чекали закінчення війни. І так промайнуло три роки...

Мій син виріс і відвідує дитсадок завдяки захисникам. Щодня він мене запитує: «А коли тато повернеться додому?»

Обіцяю, що скоро, і молюся Богу, щоб цей день швидше настав — день, коли наші Герої усі живі й здорові повернуться в свої домівки, до рідних людей, які з нетерпінням щодня їх чекають.

За роки війни ми зазнали багато біди, і страшно від того, що це ще не кінець.

Важко усвідомлювати, що пройшло аж три роки, і нема краю цим жахливим подіям, які тиснуть, як непоборна тінь.

Звісно, тепер для допомоги військовим у мене більше можливостей.

У вихідні я долучаюсь до плетіння маскувальних сіток, допомагаю у зборі овочів та приправ для виготовлення сухих борщів, а за запитом побратимів свого чоловіка організовую збори на необхідні речі.

Українці — це сильна, нескорена нація з тяжкою долею. Нас не зламали ні століття поневірянь, ні сучасні випробування.

Ми переконалися, що закінчити війну не можуть ЄС, НАТО чи Трамп. Ми повинні самі боротись за мир, за свою територію, за свої права.

Ми повинні організуватись: з керівних посад усунути зрадників, знищити корупцію, ввести суворі справедливі правила, яких потрібно дотримуватись усім, без винятку.

Кожен у собі повинен вбити темну сторону недовіри до президента, сусіда, ближньої людини; дбати не лише про себе, а й бути відкритим для допомоги ближньому.

Тоді ми переможемо і зможемо відродити сильну державу.

Україна — країна для вільних українців! Слава Україні!