Тимофіїв Артем, 1 курс, Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В. І. Заремби

Вчитель, що надихнув на написання — Радченко Інна Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Десятий рік триває війна…Як і більшість моїх однолітків, у лютому 2014 року я не до кінця розумів, що відбувається в моїй країні й що буде далі…

Зараз я бачу, що світ об`єднує не ворожнеча і війна, а милосердя, добро і взаємодопомога.

Я думаю, що кожна мати й кожен батько української дитини під час збройної агресії  рф на Україну ставили перед собою запитання:

«Для чого ми привели їх у цей жорстокий світ? Чи про таке майбутнє для своїх дітей ми мріяли? На що сподівались?!»

Це так несправедливо, що страждає молоде покоління, що саме ми змушені ховатись із дорослими в бомбосховищах та підвалах, коли гудуть сирени. Малюнки та ігри відійшли на другий план, поступившись місцем тривожним новинам та постійній готовності до евакуації. Навіть у найскладніші часи я готовий дивувати своєю силою духу та здатністю знаходити радість у дрібницях. Кожного разу, надсилаючи листи нашим захисникам, дякую їм за їхню службу і відданість Україні.

Моя рідна Україно! Яких тільки випробувань не випало на твою долю, хто тільки не зазіхав на твоє багатство, красу, родючі землі! Не шанувати тебе, ненько, не піклуватися про твоїх дітей – гріх, бо ти наша мати! Любов до тебе не згасне ніколи. Я впевнений, що саме героїзм українців усе переможе, що буря стихне і Україна відродиться, стане взірцем для всього світу.

Сьогодні на наші міста і села продовжують летіти снаряди та ракети і знову згасають життя українських Героїв – захисників та захисниць, цивільних і всіх, хто приєднався до Збройних Сил України.

          Звичайно, чоловіків та жінок народжують не для війни, але коли приходить час, вони відчувають душею і серцем, що їхній обов’язок - захистити своїх рідних: батьків, дітей, близьких друзів…

Українські військові різних професій, віку, та походження об’єднані спільною метою. Вони борються за те, щоб зберегти свою країну незалежною та суверенною!

«Ціною життів найкращих ми виборюємо право говорити рідною мовою, бути українцями, визначати своє майбутнє», - влучно зауважив колишній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Всі, хто загинув під час збройної агресії, віддав найдорожче – життя, щоб був мир та благополуччя на рідній квітучій землі! Усі вони – Герої! Герої  вічної пам`яті!

2022-й рік був важким для кожного українця і для мене також. На мою долю випало багато болю і печалі, бо знайомі та дорогі  мені люди загинули на фронті. Все ж таки відчай не має права на існування, оскільки в моєму серці палає вогонь патріотизму, горить віра в перемогу над брудом. І я розумію, що кожен з нас може зробити свій внесок у можливу перемогу. І тому я працюю, допомагаю і вірю у краще. Адже Україна – це не тільки країна,  це наш дім, тому мусимо зробити все, щоб захистити її.

Займаючись професійно музикою, я долучаюсь до благодійних акцій та концертів, які проходять у моєму місті. Беру активну участь у патріотичних заходах, конкурсах та спортивних марафонах, наближаючи нашу перемогу.

Мені важливо бути небайдужим до проблем своєї країни і свого міста. Я хочу, щоб Україна стала кращою, саме тому роблю все можливе, щоб до цього долучитися. Війна – це страшне лихо, яке забирає у людей найцінніше - життя, здоров'я, мир та спокій. Кожен постріл, кожна вибухова хвиля – це зруйновані долі, розірвані сім’ї. Війна краде в нас роки, мрії та надії… Я звертаюся до всього світу з проханням про допомогу. Україна потребує зброї, гуманітарної допомоги, а головне – міцної міжнародної підтримки. Тільки разом ми зможемо зупинити цю агресію і побудувати мирне майбутнє.

Я вірю і точно знаю: ми обов`язково переможемо! І вже в оновленій країні, яка захистила Європу від рашистів, буде радісне і щасливе життя! Слава Україні! Слава її Героям!