Я з міста Енергодар Запорізької області. Жила там із чоловіком і тринадцятирічним сином. У перші дні війни дізналася, що вагітна – стало дуже страшно.
Спочатку були величезні черги по продукти, а потім у місто взагалі нічого не завозили. Я з сином і бабусею виїхала тридцятого вересня. Це був останній день, коли випускали з Енергодару. На блокпості я показала картку, у якій було вказано, що я вагітна, але мене все одно не хотіли випускати. А водій мав довідку ветерана війни. Завдяки їй нас пропустили. Чоловік і мама залишилися в Енергодарі.
Я зупинилася в Запоріжжі. Народила тут донечку. Син виїхав з бабусею в Данію. Дуже хочу додому. Як тільки з’явиться можливість, повернуся.
Мені весь час страшно. Тут постійно стріляють. І за чоловіка хвилююся.
Мене відволікає донька. Із сином та чоловіком підтримую зв’язок. Хочу повернутися додому і змінити ставлення до людей: стати об’єктивнішою й добрішою. Хочу відновити стосунки з тими, з ким не спілкувалася останнім часом.
Я дуже вдячна волонтерам із Запоріжжя. Дуже багато організацій допомагало мені зібратися в пологовий будинок. Один фонд дав візочок, інший – пообіцяв ліжко для доньки. Фонд Ріната Ахметова забезпечив продуктами харчування. Також отримую підгузки для дитини. Я дуже вдячна всім.
