Мені 44 роки. У мене є чоловік, син і дві доньки. Ми жили в Херсонській області. 19 квітня виїхали у Кривий Ріг. Інколи навідуємося додому. Виїжджали дуже тяжко: на двох блокпостах росіяни хотіли розстріляти нас. 

Ми тримали господарство, тому мали м’ясо. У березні зникло світло, вода, газ. У нас були газові балони, тож ми могли готувати їсти. Мали деякі запаси води. 

До нас приходили росіяни, наставляли автомати на дітей. Я благала, щоб не чіпали їх.

Під час обстрілів сиділи з сім’єю куми в погребі і співали, щоб не чути звуки вибухів. Зрідка бігали в літню кухню, аби приготувати їсти. Їли і ночували в погребі.

Хочу, щоб я та мої рідні вижили. Мрію жити так, як до війни.