Мені 36 років. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили в Харкові. 24 лютого прокинулися від вибухів. Було дуже гучно. З вікна побачили пожежу. Не зрозуміли, що сталося. Потім із соціальних мереж дізналися про початок війни. Були шоковані. Чекали, що цей жах швидко закінчиться. Кілька тижнів були вдома. Потім біля нашого будинку розірвався снаряд – і ми зрозуміли, що час виїжджати. Зараз мешкаємо в Полтаві. 

Мене шокує масштаб трагедії. Окупанти принесли стільки горя! На моїх очах гинули люди. Це дуже страшно. 

Нас дуже підтримали волонтери. Фонд Ріната Ахметова та інші благодійні організації допомогли. Ми вдячні всім. 

Менший син боїться залишатися на самоті. Він дуже погано спить: йому сняться жахи. Ми зверталися до психолога. Він займався з ним. Ми також приділяємо синові увагу. Зараз йому легше, ніж було в перші місяці. Наша родина стала ще дружнішою. Ми більше піклуємося один про одного. 

Я дуже сподіваюся на перемогу нашої країни. Хочу залишитися в Україні й відновлювати її. Хочу, щоб мої діти росли на своїй землі.