Важко виживати на одну пенсію у прифронтовому місті, коли всі підприємства не працюють. Люди тримаються завдяки волонтерам і взаємодопомозі
Мені 54 роки, а чоловіку - 63. Ми мешкаємо у Краматорську. Як жили, так і зараз живемо. Тричі збирались виїжджати, але тут наші корні, могили наших рідних і батьків. Ми не змогли виїхати.
Пам’ятаю, як йшли на роботу, і якраз на прохідній заводу над нами пролетіло на такій швидкості, що ми не могли зрозуміти, що воно таке. Уже на заводі ми зрозуміли, що обстріляли сильно аеродром. Не могли повірити, що почалась війна.
Дуже важко нам. Ми виживаємо на одну пенсію. У нас 40 років стажу, а ми втратили роботу і всі виплати. Я не знаю, як ми виживаємо. Були такі моменти, що навіть на хліб не було.
Дякуємо всім фондам, які видають гуманітарку. У нас тут тітка з дядьком, який паралізований, йому і памперси дають. У місті складне становище, роботи практично немає.
Намагаюсь торгувати на ринку, але здоров’я вже не те. Важко жити у нас в місті. Дякуємо, хоч світло дали. Раніше після обіду було страшно з будинку було виходити: темнота скрізь, постійні обстріли.
Я ніколи не могла подумати, що у нас в Краматорську всі - рідні люди. Уже два роки не працюємо, а до нас хтось приїздить, хтось телефонує, всі бажають один одному добра і миру.
Страшно, коли лягаєш спати і не знаєш, прокинешся чи ні. Тут потрапило у сусідній будинок - страшно. Чим можемо, тим і допомагаємо один одному. Дякую, що фонди такі є. У нас тут церкви гарні, вони не православні. Я не знаю, як правильно сказати. Туди ми поїхали – ходунки дали тітці, сумку продуктів наклади моїм старим, тільки я поскаржилась. Переживають, телефонують, дізнаються. Я бачу, що молоді йдуть, церкви допомагають і їжу готують, по вівторках дають крупи; хліб безкоштовно дають від мера міста.
Хочеться вижити, пожити і побачити, як наша країна розквітне. У нас такі землі родючі, озера повні риби, ліси повні грибів. От зараз ми сидимо і боїмось кудись вийти, бо все заміновано. Нам так хочеться, щоб розквітло наше місто, наш Донбас, щоб все було добре у людей, щоб наші діти, онуки змогли жити на своїй землі та закінчилась ця війна. Кому вона потрібна?
