Я з села Кам’янське Василівського району Запорізької області. У мене четверо дітей. Також з нами жила моя бабуся.
Обстріли нашого села почалися на третій день війни. Було дуже страшно, особливо за дітей. Ми сиділи в підвалі й думали, виживемо чи ні.
Виїхали дев’ятого березня. Важко було це зробити, оскільки у нас велика сім’я. Нас вивозили друзі двома ходками. Ми оплатили переїзд. Добре, що тоді у нас були гроші.
Тяжкими були й перші два місяці після переїзду, поки дочекалися грошової та продуктової допомоги.
Зараз ми мешкаємо у Запоріжжі. Тут спокійніше й дітям краще, хоча час від часу чутно вибухи. Надіємося, що скоро настане мир.
