24 лютого ми були вдома, в Миколаєві. Біля шостої ранку ворожі війська почали бомбардувати наше місто. Було дуже гучно. Донька, їй тоді тільки виповнилось 5 років, дуже злякалась. Я зразу зібрала необхідні речі, та документи. Та стали чекати офіційної інформації.

Було важко морально, постійні обстріли. Наступ на Миколаїв.

Не було їжі по магазинах. Втрата роботи. Неможливість заробити гроші на їжу, та одежу. Шокувало багато загиблих людей, серед них мої знайомі. В Миколаєві не було води. Дуже довго. Ми з річки набирали для побуту, шукали родникі для того щоб набрати воду для пиття.

Мої рідні поїхали в Німеччину. Залишилась я, донька, та дідусь 88 років, на той момент практично не ходячий.

Приємно зворушило, коли люди почали привозити безкоштовно воду зі своїх скважин.

Зараз роботи немає. До війни працювала продавцем. Зараз намагаюсь знайти курси по it.

Є речі, які нагадують мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року - це інгалятор, телефон після вибуху посікло склом.