Киянка втекла від війни на захід України і відчула на собі всі труднощі вимушеного переїзду.
Я жила спокійним життям у рідному Києві. А коли почалася війна, ми спочатку не розуміли, куди рухатись далі - адже у мене на руках одинадцятимісячна дитина! Страшно було наважитись на евакуацію. Та нам все вдалося. Слава Богу, ми більш-менш спокійно доїхали до Івано-Франківська.
Тут живемо вже майже шість місяців. За цей час змінили три квартири: ситуація з житлом дуже напружена. Слава Богу, з їжею і продуктами тут проблем немає. А місцеві – дуже добрі люди, хоча є й винятки.
У нас немає жодних речей на згадку від минулого, але є спогади, і вони не дуже приємні. Те, що ми пережили – дуже страшно. Боюсь уявити, що згадують люди з Харкова, Маріуполя, Ірпеня.
Нажаль, син не бачив бабусь і дідуся вже майже півроку. Вони залишилися вдома. Я стала мамою до війни і зараз перебуваю в декретній відпустці. Після Перемоги хочу народити ще одну дитину.
