Мені двадцять років. Я навчаюся на вчителя фізкультури. Закінчую четвертий курс. Маю розряд з тенісу. 

Коли почалася війна, я була в гуртожитку в Харкові. Прокинулася о п’ятій ранку від вибухів. Зателефонувала батькам в Охтирку. У них у той час ще не було бойових дій.

Того ранку утворилися великі черги до банкоматів і продуктових магазинів. Я хотіла виїхати, але були такі затори, що автомобілі стояли в них по три-чотири години. Коли закінчувалося пальне, люди залишали автівки край дороги й далі йшли пішки. Я теж ішла пішки з Холодної гори до Дергачів. 

Деякий час я була в Дергачах. Одного дня снаряд пролетів так близько, що будинок задрижав. Літаки скидали бомби. Було страшно. 

Перші два тижні не було світла. Мародери пограбували магазини. Було тяжко з грошима й продуктами. 

Завдяки волонтерам я виїхала в Полтаву. Думала, що поживу в родичів, однак вони відмовили мені. Я знайшла місце в гуртожитку коледжу харчових технологій. Тут живе близько двохсот переселенців. Більшість із них – з Харкова та Донецької області. 

Після війни я хочу працювати тренером з тенісу та пропагувати здоровий спосіб життя.