До війни ми жили в Харкові. Коли почалися вибухи, спочатку ми не знали, що робити. Люди казали, що потрібно збирати якусь валізу про всяк випадок, але ми не знали, що в ту валізу класти. За маму переживала. 

Спочатку зіткнулися з дефіцитом їжі, бо почали швидко закриватися всі магазини, дуже великі черги були. Всі хотіли якнайшвидше скупитися і поїхати додому. Світло спочатку було, і вода була, продуктів не вистачало. А зараз нам світла і тепла не вистачає в місті, а продукти є.

Шокували вибухи, було страшно. Ми бачили, як горіло, як літаки літали - це саме страшне. Звуки найбільше запам'ятовуються.

Ми забрали маму і на своїй машині поїхали у Дніпропетровську область до родичів, там перебували десь місяць. Нас було три родини, і всі - наші родичі. Але там вибухи почалися все частіше і частіше. Ми поїхали на захід Україи, де було спокійніше. Зараз повернулися в Охтирку, з літа тут, бо тут - моя мама, і хотілося бути ближче до неї.

До війни я була приватним підприємцем, у нас був магазин повітряних кульок, зараз ми закрили фірму. Якийсь час була безробітна, але з осені повернулася до своєї роботи, якою займалася до декрету. Зараз є можливість працювати онлайн.

Спочатку було тяжко від вибухів, від звуків літаків. Я сподіваюсь, що ми їх тут більше не почуємо. Я думаю, війна закінчиться десь в березні, весною. Зараз буде трішки складніше, зараз пік, але я вірю, що це швидко вирішиться, і весною ми будемо радіти перемозі.

Я хочу, щоб моя дитина ходила до школи і вчилася нормально в школі, а не так, як зараз. Хочу зустрічатися з друзями, їздити по країні без страху, щоб все було тихо і спокійно, як було у нас до 24 лютого.