В перший день почали стріляти по Краматорському аеродрому. Так ми дізналися про початок війни. Потім почалися прильоти, почали зачинятися підприємства, магазини, люди почали виїжджати. Важко про це говорити. Було гучно дуже, вибухи шокували. Війна – це дуже страшно, дуже боляче, дуже-дуже.

Ми виїжджали машиною після того, як обстріляли наш залізничний вокзал. Людей було багато, сирена гула, було страшно. Виїжджати не хотілося, але ж нерви, страх.

Ми жили спочатку в Марганці. Там також гучно стало, ми виїхали у Жовті Води. Мені тут дуже подобається, якби ще десь роботу знайти. Ми ще не на пенсії з чоловіком, а роботи немає. Приїхали в чуже місто, важко знайти тут роботу. Прийняли нас добре, сусіди гарні.. Люди дуже добрі зустрічалися, готові допомогти, я дуже їм вдячна. Якби не такі люди, то все було б по-іншому. А так - все добре, тільки хочеться в рідні стіни. 

Хочу повернутися додому, щоб був мир, щоб не гинули наші воїни. Дуже хочеться миру. Не знаю, коли все це закінчиться, але хотілося, щоб скоріше. Віримо в перемогу.