Війна зблизила сім’ю Ірини і її братів. Батьків уже немає, а вони тримаються разом

Проживала я в місті Оріхів, працювала на швейній фабриці. Діти ходили до школи, все було добре.

24 лютого я була вдома. Зранку зателефонували зі школи і сказали, що школа закривається, тому що війна в Україні.

У першу ніч не спала, бо проїжджала важка техніка. Все в будинку дрижало, було гучно, було дуже страшно - я такого в житті ніколи не чула.

Якось таких великих труднощів не було, просто робота закрилася і на той момент ніякого заробітку не було, світло пропадало дуже часто, ніякої допомоги не було. 

Сама війна шокувала, бо ми не очікували, що все це дійде до нас. Було жалко дітей. Кожен вечір ми ховалися в підвал, боялися, щоб в нас не попало, просто страшно дуже було.

В мене двоє братів і двоє дітей. Ми дуже зблизилися за той період, як були вдома, і виїхали ми разом. Раніше не було такої близькості як зараз - у нас просто нікого не залишилося. Батьків немає, ми самі.

Я працюю. Наша швейна фірма переїхала в Запоріжжя, мені зателефонували і сказали: «Можете виходити на роботу і працювати».

Хотілося б якнайшвидше закінчити війну. А як воно буде далі – не знаю. Живемо одним днем.