Чуба Данііл, 11 клас, Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 

Вчитель, що надихнув на написання — Кайнара Світлана Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… До того моменту, коли життя українців розділилося на «до» та «після»,  коли в кожну родину прийшли сльози та біль, ми чули це слово, переглядаючи серіали чи просто читаючи книжку. Жоден, дійсно, ніхто з нас не уявляв, що в час інноваційних технологій, коли наука щодня прогресує, а лікарі намагаються подолати страшні хвороби, війна руйнуватиме те, що людство так довго будувало та удосконалювало.

Війна розпочалася у 2014 році. Ми були шоковані від того, що відбувалося. Страх з’явився абсолютно в кожній родині, батьки рятували своїх дітей, відправляли їх закордон. А потім стало трохи тихіше, українці поверталися, але хто ж знав, що незабаром ворог вдарить з новою силою. На початку 2022 року всі говорили про те, що розпочнеться повномасштабна війна. Про панічні чутки лунали скрізь: на зупинках, у магазинах, на вулицях. Люди говорили, але не вірили. 24 лютого сестра збудила мене, вона прокинулася від вибухів та від звука літаків, які буквально кожні 5 хвилин виконували свою роботу.

Було дуже страшно. Роменщину окупували майже відразу. Вороги були скрізь.

Вранці 24 лютого тато й матуся пішли на свою роботу, заливши мене з сестрою вдвох вдома. Підготували документи, розповіли про план дій, якщо вони не повернуться. Банкомати в той час уже не працювали, у нас було грошей готівкою  тільки 500 грн, які  в разі чого маємо віддати за проїзд до кордону. Але потім виявилося, що сума значно більша. Ми і зараз це згадуємо: «Ціна вижити – 500 гривень».

Дякувати Богу, усе минулося. Батьки повернулися додому й ми були разом. Часом не було зв’язку, світла, інформації про те, що відбувається навколо, але  вірили, що ситуація покращає.

Моя сестра до повномасштабного вторгнення займалася волонтерством, тому їй відразу написали партнери, що можуть вислати допомогу вразливим категоріям населення.

З того часу наша родина активно допомагала молодим матусям, новонародженим та людям старшого віку.

Забезпечували найнеобхіднішим: ліками, харчуванням, засобами гігієни. Щовечора обробляли запити про допомогу, удень уже доставляли пакунки тим, хто цього потребує. Спочатку було важко, але згодом звикли до такого темпу та навантаження, усі працювали злагоджено та швидко. Пишаюся, що в такий складний час змогли допомогти багатьом людям, бо магазини були порожніми, а дітям, особливо новонародженим, неможливо пояснити про дефіцит ліків, певного продукту чи засобу гігієни.

Приємно, що в такий складний час наша родина змогла допомогти людям, які мають певний соціальний статус, а також корінним жителям Роменщини. Після тяжкої весни та літа, у школі я також був активним учасником волонтерських рухів.

Ми збирали ліки, одяг, необхідні речі для захисників, а потім передавали воїнам, додатково даруючи обереги.

Я вважаю, що війна – це найстрашніше, що може статися в цьому світі. Мільйони загиблих, і не тільки захисників, а просто мирних мешканців постраждало від нападу окупантів. Ніхто не повинен сидіти вдома склавши руки, треба наближати своїми діями перемогу, підтримувати наших захисників та захисниць донатами, ліками, амуніцією та просто вірою в них.

Слава Україні! Героям Слава! Перемога буде за Україною!