Вранці я прокинулась від перших вибухів. Війна почалася раптово, і спочатку важко було повірити в реальність того, що відбувається. Снаряди прилітали дуже близько, тремтіли стіни.

Зникло світло, воду відключили, газ теж. Ми ховалися в підвалі і намагалися заспокоїти дітей. Мій син був наляканий. 

Я дуже люблю Покровськ. Все життя там працювала вихователькою в дитячому садочку. Не думала, що залишу місто. Зараз я вишиваю, щоб заспокоїтись.

Хочу повернутись додому. Мрію, що закінчиться війна. Дитина мене питає щодня: «Мама, коли ми будемо жити нормально?».