Мені 28 років. Ми з села Першотравневе Миколаївської області 

У нас було спокійно, але ми чули вибухи. Потім через село почали рухатися колони. Ми сиділи в будинку, щоб нас менше бачили.  Було дуже страшно, коли у нас заселялись російські солдати то було також дуже страшно.

 Думали, що нас вже і не визволять, бо було дуже багато і військових, і техніки. Але ми чекали.

Десять місяців ми просиділи без світла. Воду качали: брали дизель, і закачували у башту. Продуктами ми звикли запасатися, так що нам вистачало, ліки були. 

Є родичі, які виїхали за кордон і ще не повернулися - ми вже більше року не бачилися.

У нас не було зв’язку, інтернету. Тож коли звільнили Снігурівку, то ми й не очікували. Коли наші ЗСУ були у нас в селі, ми так плакали від щастя, що це не передати словами.

Будемо надіятися, що війна закінчиться дуже скоро, і майбутнє буде світлим.