Усе було в нас добре, а потім настали важкі часи, війна. У мене був шок, тому все дуже швидко пролетіло. І це така тема, від якої все кипить у душі. Звісно, ніхто не очікував, що буде війна і люди будуть так страждати.

Коли ми були там, то ще магазини працювали та аптеки, ліки були. Ми виїхали ще до літа, до того, як там уже дуже страшне почалося.

Коли почалися вже прильоти, стали гинути люди, ми вирішили виїхати, взявши сумочку з документами. Сподівалися, що повернемося через місяць. Як і всі люди, розраховували, що все буде добре.

Ми не знали, куди будемо виїжджати, ми просто рятувалися. Тоді били і по Слов’янську, і по Краматорську. Було дуже страшно, дуже багато людей загинуло, тому ми й виїхали. А чому саме в Дніпрі – навіть не можу сказати. Тут залишилися, та і все.

Загибель людей, дітей, воїнів – це шокувало. Ми залишилися без нічого, у нас немає свого житла, немає майна, і треба якось виживати. Це все дуже тяжко, особливо коли немає жодної підтримки. Якщо було б забезпечення житлом, то було б легше. Де ми будемо мешкати далі - не знаємо і не розуміємо. Живемо сьогоднішнім днем. 

Дякуємо гуманітарним штабам і Фонду Ріната Ахметова - ми отримували продуктові набори від нього. Дякуємо волонтерам. Це було приємно, а більше поки що нічого приємного. Хотілося б, щоб війна закінчилася.