Я мати-одиначка з донькою була вимушена виїхати зі свого рідного міста, кинути роботу, щоб врятувати наші життя, бо місто під постійними обстрілами і досі.

24.02.2022 прокинулись від вибухів за вікном. Спочатку взагалі не знали що робити, потім спустилися в підвал. Зібрали документи і

через 2 тижні виїхали в Тернопільську область, бо був приліт біля нашого будинку і вибило вікна та двері.

Найстрашнішим був день, коли був прильот ракети біля нашої хати, спалах світла, гучний звук, звуки битого скла і ми босоніж знов бігли в підвал. Унаслідок того, що ми пережили порушився сон та почали різко реагувати на гучні звуки.

Запаси їжі у нас були, але неможливо було виїхати з міста.

В нас нема речей, які б асоціювались з початком війни, бо 

все, що встигли взяти з собою – це документи.