Літаки літали, бахало у нас в Миколаєві – саме так ми і дізналися про початок війни. Поки ми залишалися в місті, була нестача харчів, бо люди усе розкуповували. Підвозу було мало тільки на початку. Ми шукали, де купити їжу. Ліки у нас були.

Все шокує кожного дня. Найбільше ми боялися втратити своє життя та своїх дітей. Психіка не витримувала бомбардувань. 

Діти дуже боялися, і ми вирішили виїхати у Чорноморськ, бо тут ми раніше бували влітку, відпочивали. Місцеві люди допомогли чоловіку з роботою, і ми їм вдячні.

Мої рідні всі живі - це головне на цей час. Ми навчилися справлятися зі стресом. Підтримуємо один одного, спілкуємося з сім’єю. Мрію повернутися в рідне місто, і щоб була наша перемога.