Я з дружиною проживав у селі Нескучне, А син до 2014 року жив у селищі Опитне. Війна почалася – він приїхав до мене, жив п’ять років. Потім купили житло поряд, у Времівці, відремонтували, в 2019 році він туди заселився. 

Ми ще 17 квітня були на своїй території, а тоді почалися обстріли і до села зайшли росіяни. Я їх не бачив, це зі слів. Я о п’ятій годині вечора виїхав звідти. Взяли мінімальний набір речей, сіли в машину і поїхали, а решту кинули.  19 квітня будинок, який ми відремонтували, зруйнували під самий фундамент, залишилося тільки півтори стінки. Я не жалкую ні про що, саме головне – живі внуки і діти, це для мене найцінніше.

10 червня 2023 року українські війська звільнили село Нескучне. 24 серпня я поїхав туди. 

Видовище не з приємних: села майже немає, 95% знищено. На даний час ми проживаємо де завгодно, постійного місця немає. 

Проживали в Угорщині два з половиною місяці, шість з половиною місяців - у Канаді, потім повернулися в Україну в червні 2023 року. На даний час - то в Дніпрі, то в селі Комар, а зараз проживаю в селі Діброва Дніпропетровської області. 

Пенсія є. На ліки ціни дуже підвищились. Ми з дружиною якось викручуємося - діти допомагають. З їжею є допомога: отримуємо від Фонду Ріната Ахметова й інших. Ясне діло, що живемо не так, як раніше. Доходів немає ніяких інших, окрім пенсії, живемо на мінімальний прожитковий мінімум. За такі гроші квартиру не наймеш, нічого. Як можна жити? На даний час ми проживаємо безкоштовно. Хотілося б дочекатися перемоги.