"Будинок трясло, в майстерні вікна повибивало, а на вулиці -18…"

Народний художник України  Віктор Ковтун від початку повномасштабної війни написав понад 200 картин з циклу «Харківські Хроніки». У перші дні війни Віктор Іванович відправ дружину до Німеччини, а сам лишився у місті. Вікна, які вибухова хвиля вибила у його майстерні, затягнув плівкою та продовжив працювати. Художник виїздив на місця прильотів, фотографував наслідки та потім малював картини про те, як живе місто під обстрілами… Не зупинило й те, що у магазинах не було фарб, а за підрамником довелося їздити через 15 блокпостів… 

Зранку був у Будинку художника, у нас після Києва єдина організація Харківська, яка має свій Будинок художника – Дарвіна 11. Я був там. На жаль, більшість колег перші два-три дні просто з Харкова зникли, як їх і не було в спілці, а спілка у нас все-таки 500 чоловік, 200 – молодіжка. Це величезна спілка. Десь через тиждень у кожній нашій будівлі був відповідальний за будівлю. Хто завжди був на місці. Починаючи з Будинку художника та за іншими адресами… . Люди, як і художники, які залишилося, не збігли нікуди, не побоялися. Коли повибивало вікна… Більшість вікон, бо це були старі вікна в майстернях, коли приміщення стрясло так, шо не дай Боже, Будинок слова так не постраждав в роки Другої світової війни так, як зараз. Коли ну вже і мер підказав, і я в тому числі, що треба пам’ятник Шевченка і всі наші пам’ятники просто рятувати. І порятунок цей пішов, тим більше, що 1 березня було жахіття.

Таке було, коли пряме попадання великих ракет було в нашу будівлю обладміністрації, ці кадри весь світ облетіли. Потім економічний факультет Харківського університету ім. Каразіна, школа бізнесу, споруда поліції, служби безпеки. Вікна повибивало, всі вікна в нашому Художньому музеї, але треба ще не забувати: була температура 18, майстерня культури 20, перший під’їзд майстерні, другий під’їзд, житлові…

Вибило опалення, нікуди я не ховався, в квартирі виходив в коридор, а в майстерні теж виходив в коридор, нікуди я не ховався, жодного разу не був в підвалі, відразу скажу.

В мене донька живе вже 15 років в Нюрнберзі; чоловік, рідня його, всі. Найбільша була проблема, щоб мені не заважали працювати в цьому плані. Я дружину Ірину відправив до доньки. Це була велика проблема, але потім це вирішилось, так що я залишився на бойовому фронті, мистецькому фронті. Вибиті вікна, вибито скло, але жодне скло не попало на жодний твір мистецтва, та ж картина в нашому Харківському художньому музеї – жодне скло, весь зал Рєпіна, один з найкращих залів в СНГ – Рєпінський зал, Рєпін особисто приїздив в Харків подивитись, як він  виставлений у себе на батьківщині, і при цьому жодне скло не попало і не вразило жодне полотно наших класиків, в тому числі там була виставлена графіка Дюрера, це з першого по п’ятий витязі, який є тільки в Харкові, в світі  нема ніде.

Каразін Василь Назарович, коли створював художню колекцію в музеї, колекцію Каразінського університету, перше що він зробив, це закупив твори найкращих художників-графіків з Європи, і в тому числі (ще раз нагадую) витязь як раз Дюрера теж знаходився в Харкові. Спочатку я розпочав фотографувати сам, але  були великі неприємності. Ви розумієте що це треба дозволи, і потім я звернуся до МЧС, до мера, кажу, у вас же своя преса є, ну давайте так: мені треба фотоматеріал, з якого я буду вибирати де можу, але я завжди під’їжджав до того об’єкта, який малював і дивися, в якому стані він знаходиться.

Це одна з відвідин Харкова, президент, він був декілька разів до війни і під час уже війни на тій же Сатлтівці, про яку ми зараз кажемо. І знаєте, якесь особливе піднесення було, коли в перші дні війни Харків отримав статус «Місто-герой», а орденом  за мужність був Ігор Олександрович Терехов нагороджений. І зразу він звернувся до всесвітньо відомих архітекторів: яким повинен бути Харків відбудований після жахливої воєнної цієї трагедії. І як він сам сказав, що каже, хай щоб він залишився, оті руїни тільки на картинах у Віктора Ковтуна ця вся серія. Просто зараз такий час, що ніде її показати нема такого великого приміщення. Я думаю, що вона буде показана в Україні і по Європі теж. На початку війни в магазині «ничего нету», у мене є така фотографія «В магазине ничего нету».

Про які художні фарби ми можемо розмовляти, коли хліба ніде було купити, було таке, було.

Перші п’ять днів було дуже важко, ну знайшов я можливість, де залишились фарби в Харкові; господар в Італії знаходився чи десь, що комусь він ключі залишив. Це була велика проблема, підрамник спочатку війни можна було замовити аж в селище Високе, аде ж туди доїхати ще треба було, 15 блокпостів пройти, і багато було проблем. Але  давайте так, ну якщо є проблеми, їх треба вирішити. Взявся зробити – я сказав, шо зроблю цю серію, от я її і зробив, і продовжую робити. Розбитий повністю музей в Сковородинівці – і зразу ж з’явився портрет Сковороди, в березні місяці з’явився портрет Рєпіна – от Рєпін і Харків. Як бити по Рєпіну? Дістається після Харкова найбільше музею в області на Слобожанщині, Чугуєву. За що? Туди стільки прилетіло за останній місяць, ну побито все, на щастя, музей цілий, садиба Іллі Рєпіна. І це в першу я займаюсь Рєпінськими днями. Вже протягом 320 років вперше, шо делегації туди поїхали, з відтіля ніхто не приїхав, 5 серпня було дуже-дуже жарко. Вербна неділя – жахіття було, це була половина другої дня, коли на Сумський ринок (це 150 метрів) прилетіло, коли на Сумській багато чого було зруйновано, коли прилетіло і на Дарвіна. Слава Богу, наш будинок цілий, але ж трошки постраждала Академія, у дворі там упало, Національний університет Бекетова.

Вулиця Дарвіна – там такий красивий історичний пам’ятник. Коли вони туди попали дуже серйозно, половина ракет, яких прилетіли на Україну, отримав, на жаль, Харків. Половина, вдумайтесь! Це 1500, а мабуть, уже й більше зараз, і при цьому оте не розірвалось, якісь болванки цих ракет, вони зібрані в одному місці. Зараз ми працюємо над тим, щоб скульптори отримали оцей безцінний матеріал, який потім буде уже і в пам’ятниках, і в монументах продовжений. Вчора стояло приміщення, чудове приміщення, одне із приміщень, тепер уже проспект Захисників героїв Харкова, а раніше називався найбільший проспект в Європі Московський проспект. І як всі ви знаєте про житловий масив Салтівка, ну 400 тисяч – це величезний масив який зараз пошкоджений і по якому били і б’ють до цього часу, зараз тільки з Бєлгорода б’ють по цьому масиву.

І оця емоційна складова, коли бачиш цю воронку, яка там 10 чи 15 метрів, і як все вибито і як нічого не залишилось… Це наш Палац праці, це центр міста, де в перші дні війни було побито все, туди прилетіло не один раз, і залишився трошки пошкоджений, але цілий наш класичний Успенський собор, який був побудований ще за пам’яті героїв війни 1812 року, і це приміщення ціле, і за собором там трошки далі є стяг України, який на 23 серпня був відкритий. 101 метр висота. За ці дні війни жодного осколка на стяг на цей величезний найбільший в Європі сьогодні. Він як стояв, так і є, Харків був і є Україною.