Я із Дудчан Херсонської області. Все було добре, займався бджолами, пасіка була, а потім окупація вісім місяців були під кацапами. 

Росіяни сильно бистро прийшли з Криму до нас: 10 березня вже були у нас, 11-го заїжджали в село колонами. 

Окупанти страшно себе поводили: понапиваються, стріляють, ходять чіпляються до людей -  неприємно згадувати.

Сильно люди помінялися: не знав навіть, з ким і живеш, до цього. Такі люди, в яких в голові немає вообще нічого, і риби їм носили, і м'яса носили. На референдум там теж односельці соглашалися, ходили голосувати.

Коли вже пів села визволили, а пів залишилося під росіянами, то було дуже гаряче. Будинок наш розбили: нема вікон там. У жінки онкологія, вона інвалід. Ми з нею місяць прожили в погребі, не витерпіли, і прийшлося виїжджати звідтіля. Отак і опинилися в Запоріжжі. Ми живемо в дочки, і син тут теж.

Всі плани зруйновані, життя пішло якось на перекосяк. Скільки втрачено часу через це!

Як війна скінчиться, мрію відремонтувати будинок, знову завести бджіл і займатися далі своєю улюбленою справою.