Я з Херсонської області, село Дудчани. Мені 64 роки.

Почув вибухи, вискочив на вулицю, дивлюся: Каховка горить. А потім двоюрідний брат подзвонив і каже: «Війна почалася!» А через два чи три дня зайшли «освободітєлі», гади. Ми нікуди не виїжджали, весь час тут були. 

Мені зуби повибивали орки, тому що хтось здав, що мій старший син коректирував наших військових, а менший в Нацгвардії служить. От рашисти зразу приїхали і почали бити. 

Всі пороз'їжджалися, а ми з бабою вдвох дома, без світла. Вже другий рік світла немає. Вже майже два роки не бачили онуків. Дітям же прийшлось тікати, бо їх здала одна колаборантка.

Зараз і продукти дають, і давали те, чим вікна позабивати, бо в нас ось позавчора були такі обстріли, що хай Бог милує. Мабуть, я скоро з ума зійду. З цієї сторони Дніпра шурують із літаків кожен день. Сьогодні всю ніч гатили, а ми бігаємо по підвалам.

Хлопцям нашим допомагаємо зараз: варимо їсти, підтримуємо наших захисників. То борща наваримо, то коржів всяких напечемо і даємо хлопцям. Щоб тільки була наша Перемога.