Вночі у нас вікно було трохи відчинене, і ми почули, як прогриміли три вибухи. А вже ближче до обіду дізнались, що почалася повномасштабна війна. Дитина злякалася. 

До війни я працював. Зараз роботи особливо немає, але підробляю. Жінка вдома, дитина в школі. З нами ще бабуся старенька. З їжею було складно трошки. Давали гуманітарну допомогу. Виживаємо. 

Найстрашніше за дитину, бо не знаєш, куди може прилетіти. А так – працюємо, розуміємо, що війна в країні. Виїжджати все одно нікуди не будемо. Як є, так і є. 

Прилетіло у Слов'янськ, у мікрорайоні Артема впало - будинки зруйнувало, люди страждають. Це все бачиш – і на душі дуже боляче.

У 2023 році нам мер зробив на Новий рік подарунок – ялинку в Слов’янську поставив. Це було приємно. Бо хоч і йде війна, а людина все одно хоче якоїсь радості. 

Хочеться, щоб закінчилася ця війна, це непорозуміння. Ще хочеться, щоб дитина пішла в школу, щоб відкрились підприємства, щоб можна було вільно вранці прокинутися, потягнутися і піти на роботу. Щоб можна було поїхати кудись відпочивати з сім'єю, наприклад, на річку. Ось такого хочеться, як було раніше. А зараз такого немає. Постійно ходимо і заглядаємо у небо.