Кривицький Олександр
8 клас, Красенівський навчально-виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів імені Івана Максимовича Піддубного" Чорнобаївської селищної ради Черкаської області
Вчителька, що надихнула на написання – Мошкутело Ніна Миколаївна
Війна. Моя історія
24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна в Україні, яка повністю перевернула моє життя.
Зранку, 24 лютого, я прокинувся від слів мами, що в школу сьогодні не йти. Насправді, я хотів тоді піти в школу, бо в закладі повинен був проходити концерт до Дня рідної мови. Я спитав у мами: «В чому справа?» Вона нічого не сказала, а просто показала пальцем на телевізор, де вже показували жахливі кадри війни.
Повністю усвідомити, що прийшла війна, мені вдалося 25 лютого, коли мій тато, як свідомий українець, поїхав у військомат і став на захист Батьківщини.
Тоді всі зрозуміли, що живемо далеко від кордону, але ніхто не знав чого чекати.
В моїй пам’яті цей день залишився чорним і страшним. Мама розгублено плакала, бо вона лишилася з трьома дітками та господарством і не уявляла, як справиться самостійно, а в моєму серці була тривога.
А ще в усіх нас був великий страх, чи побачимо ми ще свого тата.
Прості речі, які раніше здавалися звичайними, тепер стали розкішшю: спокійні ранки без вибухів, можливість грати з друзями без страху за життя.
А ще я навчився цінувати кожен день, як подарунок.
Моє життя після початку війни змінилося кардинально.
Через всі ці події я швидко подорослішав. Зрозумів, що ціна ПЕРЕМОГИ дуже велика, і ми будемо ніким, якщо не будемо допомагати нашим воїнам-захисникам.
З перших днів війни мама бігла до школи плести маскувальні сітки, а я з сестричко і братом залишався вдома. Щоб якось відволіктись від реалій, я брав до рук гітару і співав, але це були інші пісні, які розділили моє життя на до і після.
У нашій школі організовували збір продуктів, речей для допомоги ЗСУ. Мама пекла смаколики: пиріжки, печиво. Потім ми всією родиною робили окопні свічки.
Як же вправно моя молодша сестричка справлялась із нарізкою і скручуванням паперу, а я з мамою топив віск, парафін та наповнював ємність. Особливо в такі моменти я розумів, що кожен має робити щось для перемоги. Хто, що зможе і як вміє. Я люблю співати і грати, тому вирішив, що мій талант може бути корисним. Мене запросили взяти участь у благодійному концерті, де збиралися кошти на ЗСУ. Я без вагань погодився.
Мої патріотичні пісні під гітару подобаються публіці. Тож з листопада 2022 і донині я беру участь в усіх районних заходах на підтримку ЗСУ.
Та в моїй дитячій душі була одна велика мрія: організувати власний вуличний концерт, зібрати кошти для ЗСУ, а потім передати волонтерам. Такою можливістю для мене стала родинна поїздка до Львова.
Коли ми почали збиратися в дорогу, я сказав мамі: «Беру із собою гітару, я маю виступитиц Львові». Мама підтримала мою ідею. Свій виступ я почав біля оперного театру без мікрофона, підсилювача, лише гітара і я. Через деякий час мене заглушили вуличні музиканти, тож я змушений був перейти на площу «Ринок». І там … мені все вдалося! На отримані кошти я придбав газові балончики. Це було замовленням від хлопців військових. Як же плакала продавчиня, коли дізналась, що я витрачаю власні кошти для потреб нашої армії. Потім були концерти в місті Черкаси. На отримані кошти разом з волонтером Анатолієм Миколайовичем Городничим ми придбали 4 рулони плівки для утеплення окопів. Решту грошей, напевно, витрачу на ліки для військових, а можливо, допоможу татові мого однокласника. Сьогодні в їхній частині – потреба в придбанні дрона.
Найбільшою моєю мрією є поїздка до воїнів ЗСУ.
Я дуже рішучий в своїх прагненнях і буду допомагати нашим хлопцям до тих пір, поки перемога не стане реальністю! Я вірю в ЗСУ, вони – найкращі!
А моя історія війни - це не лише біль і розпач, але й сила, яку я знайшов у собі. Вона навчила мене бачити світ по - іншому, бути сильним і не втрачати надію, навіть у найтемніші часи.