Стахнюк Анастасія

8 клас, Опорний заклад загальної середньої освіти "Торчинський ліцей Торчинської селищної ради"

Вчителька, що надихнула на написання – Бощук Алла Василівна

Війна. Моя історія

До війни я жила звичайним життям: ходила в школу, чудово проводила час з родиною та друзями, займалася своїми буденними справами. І так проходив день за днем. Я раділа життю, придумувала плани на майбутнє, але все в одну мить змінилося 24 лютого 2022 року. Ніхто навіть не здогадувався, що могло таке трапитися з нашою країною. Дізналася про війну не одразу! Прокинулася, як зазвичай, у школу. Ми із сестрою та братом почали збиратися. Підійшовши до нас, батьки із сумом та відчаєм повідомили про жахіття в Україні. Усвідомити мені було дуже складно. Ця подія закарбувалася в моїй душі, наче важкий тягар, тому що війна – це біль, страждання, розлука, кровопролиття. Я відчувала в цей момент лише страх. Але я вдячна, що поруч були ті люди, які в цей нелегкий день мене підтримували. Це мої батьки, брат, сестра та близькі родичі.

Цей день для мене і моєї родини означав, що настали складні часи і випробування не лише тілесні, а й духовні. Бо лише спільними зусиллями, молитвами, ми можемо дійти до цілі й перемоги. Я і вся Україна щиро дякуємо нашим захисникам і захисницям за те, що вони боронять нашу землю і захищають її від ворогів, за працю лікарів, волонтерів і усіх людей, які беруть у цьому участь. Дуже складно уявити, як це не повернутися до рідної домівки живим. Можливо, мати втратила рідненького сина, а жінка так і не дочекалася свого чоловіка. Вдалині десь чути плач дітей за батьком, який загинув від рук ворогів.

Чи змінилося моє життя і життя моєї родини після початку повномасштабної війни в Україні?

Так, кардинально змінилося, і я думаю, що у всіх людей відбулися зміни у житті. Всі були дуже налякані та немічні. На початку війни було важко знайти роботу, щоб заробити на прожиття. Але згодом трішки все стабілізувалося. Я і моя родина цінуємо кожен день, кожну хвилину нашого життя, ходимо на служіння в церкву, молимося, щоб настав мир, проводимо Євангелізації для тих, хто ще не знає про Бога,

допомагаємо переселенцям, які покинули свої домівки. Наша церква займається волонтерством, везе все необхідне людям на схід України,

де зараз йдуть великі битви за нашу волю.

Прокидаючись кожного ранку, я радію дню, подарованому Богом, мирному небу, ясному сонечку, прохолодному осінньому вітерцеві, співу пташок, голосочкам рідненьких для мене людей. Безмежно люблю свою матусю. Вона дала мені життя, дарувала свою любов та турботу. Виховувала мене доброю і розумною дитиною. З нею поряд я відчуваю себе спокійно. Їй я можу довірити свої таємниці. У важкі для мене часи, вона була завжди поряд. Також я дуже пишаюся своїм татком. Він для мене найкращий і найулюбленіший. Його захист та доброта зігрівають моє серце.

Вдячна батькам за їхні щоденні молитви, за прекрасні миті, проведені разом.

Зараз я, дивлячись новини, телепередачі, можу побачити і уявити те, що робиться в нашій країні. Ця жорстока війна зруйнувала всі плани моєї сім‘ї, родини, нашої держави. Дивлюся на все це і плачу, промовляючи сама собі:

Знаю, я дуже втомилася…

Багато чого нового навалилося...

Плакати ще зовсім не перестала,

А моя мрія лише проблемою стала.

Повітряна тривога звучить, усім страшно.

А ночами інколи взагалі заснути важко!

Лише промовляю тихенько вустами:

«Боже, збережи Україну нашу, захисти!»

Ціную кожну крихту хліба і краплину води, бо розумію, як складно жити тим людям, хто цього не має, але потребує. Українці терплять важкі муки. Хтось із них помирає від голоду, холоду, хвороб, а когось вбили вороги. Тому, на мою думку, кожен повинен цінувати життя на землі, бо воно в нас тільки одне. Живемо ми лише сьогоднішнім днем, бо ніхто не знає що може трапитися завтра!