Кураса Дар’я, учениця 8 класу Стебненської гімназії Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Делікатна Валентина Олександрівна

Чому бути українкою - моя суперсила?

Я - українка. І вважаю, що це моя найкраща суперсила. Народитись в Україні та бути українкою - для мене велика честь. З гордістю можу назвати свою національність і не боятися, що мене осудять. Впевнена, що моя країна - найчудовіша, найсильніша, найкрасивіша.

Чому я так думаю?  Тому що Україна - це країна непереможних, вільних, привітних, працелюбних, гордих людей. Мені комфортно ходити рідними вулицями, спостерігати за привабливою та чарівною природою.

Також вважаю, що моя рідна мова - наймилозвучніша з усіх мов світу. Але мирне та спокійне життя українців припинилося о 5 годині ранку 24 лютого, коли російські нелюди здійснили повномасштабне вторгнення в Україну, знищуючи мирні міста та села. Тисячі дітей залишаються  без батьків, адже ті віддали найдорожче, що є в кожної людини, - життя, захищаючи рідну країну.

Тікаючи від обстрілів, люди змушені виїжджати з рідних міст та сіл. Але, дякуючи нашим захисникам, ми впевнені у перемозі України проти росії.

Не передати словами, як я горджуся воїнами, які боронять рідну країну. Без них не було б і нас. Вони  віддають своє життя за волю, незалежність держави і  за кожного з нас. Поруч з чоловіками на захист рідної землі стали і жінки. Дивлячись на лихо, принесене країною-агресором, вони не могли вчинити по-іншому.

Боронячи кордони рідної землі, захисники залишають сім'ї і йдуть відстоювати мир та свободу України. Дякуючи їм, ходимо спокійно до школи, дорослі працюють - ми в відносній безпеці.

Впевнена, як і кожен українець, що всі повинні допомагати ЗСУ, і це так справді є. Тобто, волонтерити.  Кожен воює на своєму фронті. Я - дитина, але також допомагаю наближати перемогу. Разом з рідними турбуємося про людей, які переїхали з місць, де постійні обстріли, у наше село: допомагаємо їжею, одягом та тим, чого вони потребують. З однокласниками збирали каштани, а на виручені гроші закупили маскувальні сітки; замість квітів на Перше вересня принесли ліки; плели браслети та малювали малюнки для українських захисників.

Впевнена, що кожна допомога є мотивацією для наших воїнів.  Тому весь український народ стає на поміч ЗСУ, аби чим швидше наблизити омріяну перемогу. Це і є приклад того, чому я пишаюся своїм народом. 

Отже, я щаслива, що народилась саме в цій державі. Україна - країна чарівної краси та багатої історії. Люблю свою солов'їну мову. Насолоджуюся краєвидами, які у нас найкращі. Майбутнє країни залежить від кожного з нас, тому ми, учні, повинні вчитися, аби після перемоги збудувати сильну, багату державу. Здобуваючи  знання, я впевнена, що в дорослому віці принесу багато користі своїй країні. Горджуся: я українка.