Початок війни в Охтирці був страшний. Якраз бомбили, а в мене батько лежав. Я його доглядала, шукала памперси і ліки йому. Бомбили, а я бабусі несла хліб і молоко. Я працюю - обслуговую пенсіонерів в соціальній сфері. 

Звільнили Охтирку швидко, щоб не була під окупацією, як місто Тростянець. Це дуже радувало. У нас там роздавали «гуманітарку» і бабусям доставляли постійно. 

Внук із сім'єю в Харкові був, і під під'їзд прилетів снаряд. Добре, що вони на дев’ятому поверсі були, а не на вулиці. Повилітали  вікна по четвертий поверх. 

Там взагалі погоріло, дітей на вулиці порозривало, а вони врятувалися і вранці виїхали сюди. Я дітям ноги цілувала.

Хочу, щоб у нас було хороше майбутнє, а не таке життя, як зараз.