В перший день повномасштабної війни ми були дуже налякані та шоковані. З міста поїхали відразу, не зіткнулися з нестачами. Коли переїхали в Хмельницький, тут була трішки напружена ситуація: пусті прилавки, люди налякані. Ми не знали, що буде наступного дня. 

Ми поїхали самі на власному автомобілі. Не знали, куди їхати, у нас не було певного маршруту конкретно до когось. Ми їхали в нікуди з маленькою дитиною. Так вийшло, що ми зупинилися в Хмельницькому і залишилися до цього часу.

Моя мама залишилась в окупованому Лисичанську. Вони зіткнулися з усіма побутовими труднощами. 

У них не було світла, води, газу, інтернету, їжі. На жаль, мама померла там. Це було найбільшим шоком для мене.

Ми вже не звертаємо уваги, коли повітряна тривога, небезпека. Вже звикли до цього, хоча це й погано. Сподіваємося, що війна закінчиться, все налагодиться, все буде Україна. Ми повернемося додому, наші міста звільнять.