До війни я працював на підприємця. Війна застала мене у моєму місті. Це Охтирка. Я нікуди не виїжджав. Зараз працюю легально в комунальній сфері.

У перший день війни о п’ятій ранку почув звуки незрозумілі - то на далеких підступах обстрілювали. А у першій половині дня вже зайшли до нас окупанти. На наступний день теж заходили. У них були розбиті колони.

Ми живемо у приватному секторі, тож запаси їжі, води були більш-менш. Найжахливіше – це обстріли. Десь метрів за 800 від нашого житла серед ночі бахнуло - звичайно, налякало. Запам'яталося, що зруйнували електростанцію. У березні деякий час світла не було. А так - війна не зачепила нас дуже, морально тільки. 

Велика частина мешканців міста не виїхали, залишилися після бомбардування. Очищали завали, все прибирали – вірили в те, що все буде добре.

Моя жінка працює бухгалтером – вони деякий час дистанційно працювали. Діти вдома були. Син з Харкова встиг евакуюватися в перший день, потім навчався дистанційно, вже закінчив навчання.

Мріємо, щоб був мир, щоб війни не було, щоб цей жах закінчився.