Христина
Червоноградський гірничо-економічний фаховий коледж

1000 днів війни. Моє життя.

Війна – одне з найгірших явищ на землі, як може бути. Постійні втрати рідних, загиблі, вибухи, окупації, полонені. Війна - це страшно, але наші захисники змогли довести, що вони сильні й вже понад тисячу днів стоять на обороні рідної землі, захищаючи свої права і доводячи цілому світу, що ми незламні та нас важко перемогти.

Моє життя впродовж цих днів змінилось, але не настільки, як тих людей, які втратили рідних чи жили під окупацією.

Мені пощастило і я народилась на Львівщині, де буває гучно, але не так як у Донецьку, Харкові, Херсоні і в багатьох інших східних областях країни, які відстоюють свої права й можливість бути українцями.

Не зважаючи на спокій у місті, ти постійно моніториш усі новини і хоч, зазвичай в них трохи прикрашають усі обставини країни, все одно тебе болить серце за тих людей, які гинуть і страждають; за те, що президент сусідньої держави, якому все мало, хоче керувати світом і забрати собі твою барвисту, неймовірно красиву, вільну Україну. Твоє життя втрачає сенс, коли хтось з твоїх рідних чи близьких знайомих пропадає безвісти. Ти вже не знаєш, шо очікувати відцього світу, опускаються руки й задумуєшся над сенсом свого життя.

У перші дні здавалось, що це буде недовго і все скоро закінчиться, але тут не так сталося, як гадалось, і ось, коли пройшов не день, не два, не тиждень, а коли пройшли вже роки, то ти зрозумієш, що саме ти хочеш у своєму житті й настільки воно змінилось. Стали іншими мої думки, мислення, ставлення до світу…

Отже, чи змінилося моє життя? Так! Навіть дуже! Коли живеш з надією в майбутнє і, водночас, розумієш, що твоє майбутнє може не настати - ти вчишся насолоджуватися кожною хвилиною, секундою свого життя, бо ти вже не знаєш чи завтра ти прокинешся й що очікувати від людей, які тебе оточують.