Малейчик Людмила, учениця 9 класу Коростського ліцею Сарненської міської ради Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Катеринчик Ірина Володимирівна

Війна. Моя історія

Як і для кожного українця, війна в моє життя прийшла несподівано і з жахом… Ранок 24 лютого 2022 року розпочався із дзвінка телефону о 6.00 годині ранку. Слова, які лунали з іншого боку, забрали сон і миттю пробудили. «Стріляють! Війна!» з болем і жахом пройшли наскрізь .

Жах, біль, невідомість- це всі почуття, які були на той час. Вуха чули ці жахи, але десь глибоко в голові жевріла маленька надія, що це не правда…

Ввімкнувши телевізор, я остаточно зрозуміла, що життя змінюється. Жах і невідомість роз’їдали з середини. Що робити? Куди тікати? Як жити далі?.. Перші дні війни були нескінчені. Страх опанував моїм тілом і воно відмовлялося щось робити. На другий день війни в мене нарешті запрацював мозок. Я зрозуміла, що сидіти боятися- це не вихід. Потрібно робити щось, що допоможе боротися з ворогом.

Спочатку пішла плести маскувальні сітки. День, другий - ти стомлена, але світле почуття допомоги зігрівало з середини. Ти можеш бути корисним!

Це стало певною мотивацієї і рушійною силою- допомагати і вірити! Сітки, бронежелети, хліб і консервація, окопні свічки, збори на амуніцію і авто- це маленькі справи для нас, але такі бажані нашим захисникам. Тільки трохи опанувала свій страх, як знову нові жахіття…Буча, Гостомель, перші вбиті Герої, розстріляні діти…

Ці всі події змінювали мене і вносили нові почуття- ненависть! В голові не вкладалося… Як? Як може так поступати людина? Як так можна поводитись з дітьми? За що? Чому?.. і знову біль, гнів і ненависть! Боляче від однієї думки, що діти в сучасному світі можуть пережити такі жахіття…Що одного жахливого дня ти можеш лишитися без нічого просто тому, що ти українка чи українець.

Кожен день війни приносив своє жахіття. І з кожним днем війни я все більше захоплювалася нашими військовими. Наші ЗСУ – це суперсильні люди з великим серцем. Це люди, які співають під обстрілами, люди, які ціною власного життя захищають наше майбутнє.

Це воїни, які несуть світло в нашу країну. Навіть на війні, де смерть і кров, вони зберігають тепло своїх сердець і гріють ними нас.

Ця війна об’єднала людей задля спільної мети – перемоги! Кожен старається зробити щось, що допоможе наблизити нашу перемогу…Кожен, хто вірить в перемогу України! Все буде Україна!.. Я в це свято вірю! Дякую ЗСУ!