Свередюк Маргарита, учениця 8 класу Рудниківського ліцею Колківської селищної ради Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ковб Алла Миколаївна

Чому бути українкою – це моя суперсила

Україна – велика і могутня держава з величною історією, хоробрими предками, які боролися за нашу свободу, незалежність, власну державність, щоб зараз ми могли розмовляти рідною мовою на своїй території, щоб могли вільно передавати українські звичаї та традиції з покоління в покоління. Я – українка! Я пишаюся своїм народом і державою! Адже живу в країні супер-героїв – військових ЗСУ, які захищають, надихають мене бути кращою, бути сильнішою,  вільною і свідомою, бути гідною їхнього подвигу!

І нехай ворог знає – це наші землі, і без бою ми їх не віддамо! Боляче, що свою історію ми «пишем кров’ю на своїй землі»… Так, на жаль, вся наша історія – це історія кривавої боротьби, і наші крила свободи мають високу ціну – людські життя…

Мені 13. Я – українка! І це моя суперсила! Адже я вже хвилювалась за тата на війні, а не проводила веселі вечори разом... Я вже чула звук сирени, а не нові музичні хіти. Я вже навчалась в укритті, а не у затишному класі. Я вже знаю, що таке «блекаут». Я вже робила окопні свічки. Я пекла торти на благодійні ярмарки, а не на сімейні свята. Я  донатила на дрони, тепловізори... Я плела маскувальні сітки.  Я вже знаю про «вантаж 200» …

Стоячи на колінах, я зустрічала загиблих ГЕРОЇВ… А в моїй голові лунали слова: «А треба жити. Якось треба жити. Це зветься досвід, витримка і гарт» - Л.Костенко. І я живу! Вірю, надіюсь, люблю! І це - моя суперсила!

Мені лише 13. Попри все, я радію кожній хвилині життя. Вірю і надіюсь, що війна закінчиться, що наше життя заграє щасливими барвами, а ми – підлітки, не будемо думати про повітряні тривоги, винищувачі, дрони, маскувальні сітки, а просто разом будемо весело спілкуватися, обговорювати юнацькі проблеми, дражнити один одного і впевнено крокувати вперед.

І знову ж мені на допомогу приходить поезія Ліни Костенко: Чи справді вірив я у перемогу в такій тяжкій нерівній боротьбі? Так, вірив я. Найперше вірив – Богу. І вірив людям. Людям і собі.

Я вірю в наш мужній народ, в нашу хоробрість, силу, в наших воїнів-захисників! Ми не здаємося, боремося за свою Україну, прагнемо до Перемоги. Я вірю собі і в себе! Я – українка! І це моя суперсила!