Історії, які ви нам довірили
В Алмазній у мене було багато друзів, мені там було добре. В Алмазній у мене була школа, триповерхова. У школі було приблизно 300 з чимось людей.
У мене дві сестрички, я найстарший.
Вперше ми почули [вибух], коли були в лісі. Ми бачили, як розривається велика бомба.
У будинок моєї двоюрідної сестри Маші влучила бомба. Ну, все обійшлося добре, у них не вибухнуло.
Дуже страшно, хвилююся. Особливо страшно й боїшся, щоб у тебе не влучило.
Знаєте, я до війни серйозно ставлюся. Треба захищати своїх сестер, старших і молодших. Треба все захищати.
Війна для мене – це страх, втрати й багато ще чого поганого.
Найбільше я сумую за домівкою, за лісом, за дідусем. За всіма рідними.
Але переважно сумую за всім. І найбільше хочу – ми зараз дідуся не бачимо – хотілося б дідуся побачити. Мені мій дідусь цього літа подарував вудку. Мама, коли приїде, привезе.
Я мрію повернутися додому, щоб закінчилася війна і не починалася. Ну, ще щоб переїхати додому, щоб усі були цілі, живі.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
