Мені 47 років. Маю чоловіка й сина. Ми жили в Гуляйполі Запорізької області. Зараз мешкаємо в Запоріжжі. 

Обстріли Гуляйполя почалися четвертого березня. Наступного дня бої йшли прямо на нашій вулиці, поряд впали ракети. Ми сиділи в погребі, а восьмого березня виїхали в Запоріжжя. Дякуємо людям, які прихистили нас. 

Було страшно виїжджати. Через відсутність зв’язку й інтернету ми не знали, що відбувалося в інших містах України. Лише у Покровському дізналися новини, бо там було світло. На кожному блокпості окупанти перевіряли документи. Вздовж усієї дороги стояли покажчики з написом «міни». 

Наш будинок постраждав: вікна й двері вибиті, дах пошкоджений, паркан впав. У Гуляйполі вже вісім місяців немає світла, води й газу. Уся інфраструктура розбита. 

Ми поверталися за речами. Вивезли й дворового собаку. Віддали людям, у яких є змога доглядати за ним.

Сестра виїхала на захід України. Я з сином – в Запоріжжя. Чоловік працює за кордоном і не може повернутися. 

Я працюю. Робота допомагає відволікатися. Надіюся на краще.