Кваша Єлизавета, учениця 11 класу Смілянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №12 Смілянської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Устінова Олена Григорівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Чому я пишаюсь тим, що я українка? Війна… Завжди здавалось, що це десь далеко й ніколи не може трапитись зі мною, у мирній країні. Найбільш приголомшливим для мене та моєї сім’ї стало те, що відбулося вторгнення «братської» країни, де люди одного з нами віросповідання. Але українці швидко згуртувалися та стали на захист своєї держави.

І коли українці намагалися голими руками зупиняти ворожі танки, бабусі ліпили вареники для наших військових, дідусі з рушницями добровільно ставали на блокпостах, а маленькі діти співали під час тривоги в укриттях, то я зрозуміла, що ми стали великою дружною родиною.

Саме тому вважаю, що нам завжди варто пам’ятати, що ми є українці. Пишаюсь, що я українка, тому що наша нація нездоланна та міцна, а українці – це люди, які підтримають одне одного в будь-якій ситуації. У чому незламність духу і сила української нації? Наша незламність у тому, що українці об’єднані, як ніколи. Своєю боротьбою довели всьому світові, що ми є частиною світової цивілізації.

Що я роблю заради Перемоги? Я і моя сім’я допомагаємо біженцям. Після повномасштабного вторгнення мій тато був у ТРО на блокпості нашого міста. Біженцям, які втікали від війни з інших міст, тато пропонував їм зупинитись у моєї бабусі. І вони погоджувались, залишались на ночівлю. Я допомагала бабусі готувати їжу для них, а зранку люди знову вирушали в дорогу у пошуках безпечного місця.

Також я з бабусею ходимо плести сітки для військових в МБК, які відразу відправляємо на фронт. Був час, коли не вистачало тканини на сітки, тоді я робила пост у соцмережах з проханням приносити непотрібні речі чи тканини зеленого та жовтого кольорів. Дуже багато людей відгукувались.

Ще з моєю подругою ліпимо вареники та відвозимо їх військовим, які лежать у госпіталі. А щоб підняти настрій військовим, які вже одужали, ми граємо з ними в настільні ігри, хто програє – робить донат на ЗСУ.

Моя мама медик. Щодня до неї приїздять військові та дружини загиблих, вони розповідають свої сумні історії. Мама переповідає їх мені, і це стає для нас ще більшою мотивацією активно донатити на підтримку військових. А тато робить свій внесок – захищає нашу державу. Це все ми робимо задля нашої перемоги. І я не збираюсь зупинятись!..