Війна застала нас із сім’єю в Степногірську. У мене є син і донька, чоловік зараз військовослужбовець. Спочатку не вірилось, що війна, а коли ми побачили прильоти, то повірили. Страшно було.

Шокувало, коли помирали невинні діти, страждали невинні люди.

Біля нашого будинку прилетіло 18 березня, тоді ми і вирішили виїхати. Спочатку поїхали у Німеччину, потім повернулися до Запорізького району.

Сподівалися, що ненадовго буде, декілька тижнів. А воно вже декілька років. Хотілося б, щоб скоріше закінчилася війна.

Майбутнє хочеться бачити без війни, з мирним життям. Щоб діти були здорові, школа була, дитячі садки, у нас - робота.