На околиці Вільхової Тамара Олексіївна жила сама, діти та онуки давно роз'їхалися. Щоб урятуватися під час обстрілів, жінка ховалась у підвал і навіть на деякий час виїжджала з села. Для себе вона бажає лише здоров'я, а дітям, онукам та правнукам хоче мирного життя без страху та тривоги.
До війни я жила в Вільховій, а коли почали стріляти, їхала тимчасово в інше місто, а зараз ось повернулася.
Я намагалася нікуди не ходити, а як бомбити починали, скоріше ховалась у льох. Я сама живу в хаті на околиці. Якось біля мене на полі розірвалася міна. Я такий страх пережила. Руйнувань не було, але в мене вікна всі полетіли. Довелося влізти в борги, щоб поставити пластик, з розбитими вікнами не будеш жити. Нам ніхто нічим не допоміг.
Хочу, щоб настав мир. Щоб ми не боялися обстрілів, і могли вільно пересуватися. Щоб я могла поїхати, куди захочу, наприклад, до Луганська, у Ровеньки чи до Києва. Щоб благополуччя було. Щоб діти та онуки благополучно жили і не боялися. У мене чотири правнуки та дві онуки. За них я дуже переживаю.
